Звуком у Турянський степенує вражіння понурого настрою, бурі й видіння смерти: Час від часу гуде глухо гук гармат; Чуєте, о, любі друзі?
Глум богів віддає поет скупченням звуку р: І з людства сміються глумно громами із чорних хмар.
Так само звуком р висловлює поет розпучливий гнів людини на жорстокі небесні сили: Ти, котрий там на горі розперся серед чорних хмар: Греми і вдар! Греми і вдар!
Звернутиб іще увагу на те, що автор не все називає по імени річ, яку описує, і тим тільки скріпляє вражіння, пр.:
Щось підступає мені під горло.
Щось тиснеться до очей.
Ні, ні… ніхто не побачить їх…
Вони всі вже виплакані…
Очі висохли, замерзли.
Другий стилістичний засіб автора, це називання описуваної особи або речі на кінці. В тім і секрет потрясаючого вражіння розмови смерти, що кінчиться строфою:
Марно пустку безконечну
Роздере ридання ваше:
Бог ні люде вас не вчують,
Лиш я вчую: ваша смерть.
