монічного сарказму. Плястична постать Добровського видається нам великою, могутньою завдяки свому гуморові, котрого він не тратить у найстрашніших хвилях, ба навіть тоді, коли збірається на все заснути. Його гумор, який місцями переходить у демонічний сарказм, ділає як моральне освободження, наче катарсіс у темних глибинах болю, опущення й руїни. Добровського мусить кождий полюбити, бо хоч із нього песіміст, однак у його гуморі є щось велике, щось глибоко фільософічне, є сміх крізь сльози, є добре, гарне серце людини, є сильний характер, який піднявся своїм духом понад людські слабости, понад боязнь перед смертю й перед життям. Требаби багато писати, щоб зобразити докладно характер і гумор Добровського.
Наведу тут тільки один примір на те, якою демонічною силою визначається гумор Добровського.
Коли Пшилуський стрілив на привид своєї невірної дружини, Добровський сказав йому ось як:
»3 тебе неабиякий стрілець, коли тобі вдалося застрілити ворога на віддаль двох тисяч кільометрів. Та проте прийми мою раду:
