й такий дар помічування, зосередив таку багату скалю оріґінальної глибини й ширини свого таланту, від малювання божевільної розпуки й жадоби помсти аж до надземно-святого всепрощання, від іронії, сміху аж до сліз, від діявольсько-демонічного глуму аж до хлипання, до самозасуду, від розвалу й руїни аж до соняшної ідеї, коротко — дав нам таку дивно орґанічно змішану, потрясаючу й гармонійну цілість, як це тільки найбільші ґенії світової літератури зуміли. З цієї сцени не можна наводити тут ні найменшого епізоду, коли неможливо подати її тут у цілості. Зазначимо тільки, що гриження і рвання зубами грошей, під якими Сабо розуміє воєнних злочинців, нагадує славну сцену з Дантового пекла, в котрій Уґоліно вгризається зубами в голову свого ворога, що засудив його разом із дітьми на голодову смерть. Вся ріжниця й оріґінальність сцени Турянського полягав в цьому, що картина Данта — це чиста фантазія, тоді як тут маємо діло з реальним виконанням людської помсти.
Одною з найцінніших прикмет таланту Турянського — це його гумор, який проявляється в ріжних відтінях від ніжної іронії аж до де-
