Сторінка:Осип Турянський. Поза межами болю. 1921.pdf/227

Ми всі начиталися у світовій літературі багато творів, у котрих чоловік, запроторений долею далеко від рідні, бачить перед очима своєї душі Святий Вечір і свою родину, зібрану довкола ялинки. Це старий мотив і зображуваний старими засобами він уже не робить глибокого вражіння. Однак у Турянського видно у різдвятий картині наскрізь новий, психольоґічний мотив, який поражає нас оріґінальністю у зображенню психічного переживання. Живий труп, якесь дивне марево зі зледенілих глибин буття бачить крізь вікно свою рідню, що стоїть довкола ялинки. Одначе він не може, не сміє увійти в середину, бо між тихим спокоєм людей у кімнаті й між його нужденністю лягла непроглядна, непроходима безодня! Його осліплює світло, вбиває тепло, яке йде від тих людей на нього. Він здушує хлипання, що йому грудь розриває й ховається у Гектора, свого приятеля, котрий є собакою його батька та з жагучими очима жде на страву, яку принесуть собаці. Так глибокого, так потрясаючого траґізму, опертого на пережиттю в найтемніших глибинах людського страждання і зображеного в такий поражаючого глибокий спосіб не можна найти в ніякому иншому творі