кождої чутливої душі. Можна сміло сказати, що межи сліпими Метерлінка ні одна постать не може зрівнятися щодо сили зображення зі сліпим героем Турянського. Ба що більше: постать Штранцінґера не має собі рівні в цілій европейській літературі.
Друга людина, Пшилуський, тип чоловіка, якому війна зруйнувала в жорстокий спосіб родинне життя, все риється у своїй рані, все прислухається мовчку до опира, що точить йому кров зі серця. І як раз через те він становить незвичайно цікавий контраст до Штранцінґера.
Я вже згадав про те, що Турянський пережив сам і видів таку безодню болю, розпуки й божевілля у світовій катастрофі, як це може й не судилось пережити другій людині з таким могутнім поетичним талантом, як у нього. З тої причини кожне його слово — це кров, кожда його думка — блискавиця у кромішній тьмі, кожда його постать, це жива душа загальної душі людства, зображена крізь призму передуховленого »я« поета.
Длятого ми відчуваємо й розуміємо глибоко життєву й артистичну правду слів Добровського, котрий желає поетам і критикам,
