Ця сторінка вичитана
Видіння смерти малює поет із такою поражаючо понурою плястикою, з такою силою чуття й фантазії, що читач бачить, як за плечима стає смерть:
»Чуєте, о любі друзі?
Хтось у плечі нас торкає,
Шию обнімає й шепче:
»Я вже тут. — Ходіть!
В тьму беззоряну одвічну,
В чорну пустку позагробну,
Морем вічного мовчання
Вічно я вестиму вас.
І не буде Бог ні люде
Знати, де могила ваша,
Ні барвінок, ані рута
Вам на ній не зацвіте.«
Жаль, що на цьому місці не можна навести цієї картини в цілості.
Поет уміє по мистецьки оперувати таким могутнім середником мистецтва, як контраст, при чому вражіння степенує до прямо недосяжних вершин силою чуття, фантазії і думки. Ось як Турянський малює вражіння пісні сліпого товариша:
