Сторінка:Осип Турянський. Поза межами болю. 1921.pdf/221

Великодні дзвони дзвонять…
О, зійди, блакитне небо
На зелену землю нашу,
Квітами умаєну!

Небо землю обнімає,
Золоті свої проміння
На людей, на всі створіння
І в блакить безкраю шле.

Моляться як діти люде,
З усміхом любови й щастя
Мов вінком весняних квітів
Кругом церкви всі стають.

Світло з пітьми виринає
І в далекий світ безкраїй
Величня, могутня пісня
Враз дзвенить: »Христос воскрес!«.

З яким теплом почування і з якою оріґінальністю й настроєвістю описує поет прощання рідні з малим хлопцем:

Чайка над очеретами
Сумно жалко квилить — плаче:
Мати сина виряджає
У чужий, далекий світ.

І рідня його цілує:
»Сину, брате, будь здоров!«.
Верба, явір, срібна річка
Нишком шепчуть: »Будь здоров!«.