блюється в найтайніші нетри людської душі, чи зображує найніжніші почування туги, любови, спомини з далеких соняшлих країн, боротьбу, резиґнацію, розпуку, глухий, все мовчазний біль, сліпу людину, скамянілу у свойому болю, розпучливе обжалування небесних сил, іронію, гумор, сарказм, демонічно-сатанічний глум, божевілля, візії сонця — всюди показує його перо печать глибокого таланту, у котрого кожде слово написане кровю серця. Зображування настроїв доводить Турянський до рідкої поетичної висоти. Під тим оглядом його »Пісня вічности«, в котрій він словами передає пісню скрипки сліпого, це архитвір світової поеії. В цій пісні перед очима засуджених на смерть проходить минуле життя, яке Турянський з незвичайним мистецтвом малює короткими картинами. Ось одна така ясна картина, в котрій безпосередність почуття, простота вислову, плястика картин, глибина думки й настрою дають чудову, гармонійну цілість:
|
Дзвони дзвонять… гомін ходить, |
