ської душі, коли в поражаючо глибокім епізоді людина в безтямному болю кличе:
»О, Боже! Який ти малий, який ти марний супроти людського страждання!«
Навіть тоді, коли людина молиться до Бога, зазначує, що не прохає його ласки.
Добровський піднімається до демонічної величі характеру, коли присягає, що радше скочить у безодню, ніж мавби вернути назад в озвірілий світ, а Сабо з затисненими синіми кулаками глумиться з жорстокосте небес.
Поет не любить запускатися в епічні подробиці й там, де звичайний повістяр розводивсяб широко в чисто зовнішніх описах і ефектах, Турянський обмежується на найконечніші зовнішні черги і надає своїм навіть епічним картинам лірично-настроєвий характер, при чому кожна картина творить для себе окреме звено в загальній цілості. Завдяки глибокому ліризмові, яким овіяні всі картини й постаті Турянського, його герої піднімаються понад рівень звичайних, буденних людей і вражають глибоко вищим змістом своєї психіки, перетвореним і зосередже-
