Ні… це людина.
Він підняв руки до неба…
|
|
Чого він підняв руки до неба?…
Аж тепер слідує завязок властивої драми, коли з жахливого тла виринає сім людських тіней. Тут, так сказати, народжується воля до життя у своїй первісній, брутальній формі. Одначе все таки ця форма є вже вищим степенем розвитку прінціпу життя, бо тут люде не кидаються вже на себе в божевільно дикій і безцільній жадобі нищення, тільки ждуть, аж найслабша людина згине.
Перший розділ творить драматичну експозіцію поеми. Вже тут доходить драматичне напруження до такої могутньої висоти, що читачеві прямо запірає віддих, так, що після прочитання першої частини ми, поражені грозою цієї картини, не можемо собі уявити, чи й як тут далі можливе взагалі яке степенування?
Перша частина, котрій можнаб дати наголовок »Танок смерти«, це своєю оріґінальною концепцією, будовою, уґрупуванням осіб і їхньою психольоґією так могутня, глибока й поражаюча картина, що супроти неї бліднуть
