лиш одною зі смертельних ран, жахливим епізодом у темряві буття, в яку кинули людство небо, природа, а передусім власна вина людей. По формальній концепції Турянського його твір — це зображування душі людей, пірваних у хаос буття, супроти обличча смерти.
Тут незвичайно інтересно стежити коротко за тим, як гармонійно будова поеми відповідає ідейній концепції поета.
Автор малює найперше тло траґічної події. Те тло, — це розшаліле море, яке він описує наче з далека, короткими, поверховими чертами. Це страшенне, безпощадне, зударення найпервісніших інстінктів, це сліпа, безцільна боротьба пристрастей — одним словом — це хаос. Доперва при кінці цієї картини виринає особа автора, якого свідомість у цій пекельній картині упадку й божевілля напів затемнена:
Здається мені: переді мною… якесь помарніле дерево… дві тонкі… всохлі гиляки….
|
|
|
|
