виться його естетичному почуттю. Турянський розказує устами Добровського лиш одну воєнну картину на доказ, яку ціль має війна. Однак, хоч і як коротка ця картина, але вона так характеристична, так жахливо потворна, що супроти неї бліднуть усі найстрашніші картини Барбіса, Ані Віванті, Андреєва і др. Ось вона: Добровський бачить, як його капраль бє обома руками сербського трупа в лице. На питання розяреного Добровського, длячого він бє мерця, капраль відповідає:
»3а те, що ця сербська собака не має ні сотика в кишенях!…«
Це нечувано страшенний факт, наведений у творі Турянського з воєнного пекла. Колиж однак уся його поема є одним могутнім протестом проти війни, то це »протест без протесту«. Оттим то й висока художня форма твору »Поза межами болю«, що в нім нема ні сліду якоїсь буденної, журналістичної тенденції, як це слідно в »Червоному сміху« на кождому кроці і здебільшого в »Огні« Барбіса. В формальній і ідейній концепції Турянського світова війна являється, правда, страшною, потворною подією в життю людства, але в його творі вона є
