містичну, сліпу віру в сонце й бачить його у своїх візіонерських мріях. Одначе в ідейній концепції автора така сліпа, безкритична віра становить траґічний момент людини, який викликує смерть. Сам поет не бере життя таким, яким воно є; він глядить спершу на всі явища життя, як каже Добровський, »з певною приміткою фільософічного скептіцізму«, котрий однак усе в остаточнім результаті витворює в нім непохитну віру в соняшне призначення людського духа.
Діяметральним ідейним контрастом до сліпого Штранцінґера є Сабо, тип неґативної волі до життя, брутальний характер, цинік, для котрого сентіменталізм — смерть. Однак автор добачує навіть у найдикшій людині проблески божої іскри і зворушливо мистецьким способом виказує це в сцені, коли Сабо, виконавши смертний присуд на найбільших виновниках світової катастрофи, засуджує й самого себе на смерть.
Треба би багато писати, щоби зобразити сам ідейний зміст поеми Турянського. Хоч і як він глибокий, то автор не показує його словами, діскусіями; що найвище він робить лиш тут і там кілька натягів ідейного напрямку.
