й боротьба та перемога духа над матерією. І хоч Турянський понурими, як пекельна ніч картинами людського болю поражає нашу душу, то з другого боку він завдяки свому соняшному ідейному світоглядові наче добрий, лагідний лікар успокоює наші нерви й піднімає нашу душу з безнадійної темряви на найясніші вершини ідеалів людського духа. Ось у чім утаєний між иншим чар поеми »Поза межами болю« в противенстві напр. до »Вини і кари« й до »Братів Карамазових«, де Достоєвський розстроює наші нерви, приголомшує нас і кидає нас у безпросвітну безодню через те, що хоч ґеніяльним чином переводить психоаналізу людської злочинности, то однак не показує нам із виру людських пристрастей і божевілля шляху до сонця.
Ідейним контрастом до світогляду поета являється Добровський, песіміст, який кепкує з життя й зі смерти. І хоч у нього наскрізь людяне серце, то однак песімізм творить його траґічну вину, жертвої якої він мусить пасти мимо того, що він із усіх викидків долі фізично найдущий. Прочі особи, зображені в поемі, це позитивні або неґативні доповнення й екстреми характеру автора й Добровського, це, як
