ринає вже прінціп волі й тут по концепції автора починається властива траґедія людини.
В третій частині бореться вже передуховлена воля до життя зі смертю й дух перемагає прінціп безоглядної, сліпої волі. Однак фізичний світ, людське тіло, поконане в боротьбі з духом, тратить усі слабі останки сили й наслідком того наступає катастрофа. Алеж і дух людей наслідком замірання тіла виходить із рівноваги, притемнюється й гине. Тут однак наступає психофізичне явище, яке прямо поражає своєю, мабуть самому авторові несвідомою глибиною фільософічної й артистичної концепції: остання крихітка хорого духа викрешує в собі іскру волі до життя, яку зосереджує на візії жінки й дитини. Передуховлена воля до життя розвиває величезну силу, думка про жінку й дитину відчиняє очі, що вже хочуть погаснути, вводить у рух застигаючу вже кров, оживляє віддих і вливає силу в серце, що вже ось-ось перестане битися. Псіхе опановує з безжежнім напруженням волі тіло, що вже починає конати. Так ідейно поставлений проблєм, так артистично переведений, як це Турянський зробив, це стихійна поезія й найглибша фільософія, це
