Сон, чи ява?...
Мов крізь імлу ввижається мені: лід… якісь зимні руки… вода… я в воді…
Це сон…
|
— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — |
Якийсь голос кличе…
|
— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — |
Чую рідне слово:…
»Друже… химерний козарлюга.... поважився.... купіль.... голий.... зимно.... пізнаєш мене?«
|
— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — |
Українське слово поволі приводить мене щораз більше до притомности.
Пізнаю свого товариша неволі Василя Романишина.
|
— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — |
Він розказує:
»3наєш: я впав хорий позаду.
