журба йому не в голові — справжній польський шляхтич.
Ця його нетоварискість мені не подобається.
Але ми всі йому прощаємо, бо він терпів може більше нас усіх.
Будьте здорові, всі близькі й далекі.
Добраніч тобі, моя старенька мамо.
Ти все була добра й люба зі мною.
Ти нічого не винна.
Не тужи за мною, не бий своєю сизою головою об мур, бо це непотрібне й безцільне.
Я засну спокійно, при повній свідомості.
Чую вперве якесь таємне, навіть радісне вдоволення ізза цього, що в моїй душі горить тепер лиш одно одніське бажання: вічний супокій.«
Тут Добровський звернувся до мене і сказав:
»А ти, брате, також не журися.
Коли у тьмі і в хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якоїнебудь ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть.
Колиж усе життя — це тільки безцільний сліпий вир припадку й божевілля, то ти супокійно засни.
