Ця сторінка вичитана
Всі вони закутані в біле, тонке покривало зі снігу.
Тіло сліпого товариша тремтить серед безупинних дрощів…
Він не вмер…
Очі Ніколіча заплющені.
Він теж тремтить.
Він живе…
|
|
Все з заплющеними очима починає Ніколіч говорити наче у сні:
»Я хочу жити…
Хтось поклав мене живцем у могилу…
Я не остану в труні…
Тут у могилі зимно…
Сумна моя душа в могилі…
Я хочу жити…
Мої добрі братя, покиньмо цю студену могилу…
Штранцінґер… покажи нам сонце!...«
В цьому менті дуже близько вдарив грім і в його грохоті губляться дальші слова Ніколіча.
Сабо затискає кулаки, глядить із диким глумом за блискавицею, підіймає кулаки
