Ця сторінка вичитана
Мовчки прислухається, як хтось плаче.
|
|
Туман снігу, гнаний вихром, виводить дикий танок над їхніми головами й нагло кидається в долину на них. Одна людина тратить другу з очей. Здається їм, що ледяний вітер і сніг тепер видруть їм із тіла очі й життя.
По кількох хвилях туман покидає їх і серед реву й реготу танцює на стрічу темній далині.
Мені в голові шумить, кипить, щось у ній молотом бє.
Здається мені, якесь дивне, важке опяніння огорнуло мене.
|
|
Отвираю очі і крик жаху виривається мені з горла: я бачу кругом себе у спіжно-білі киреї завитих мерців…
Всі мерці сидять та проте рухаються… з місця на місце…
Я божевільний…
Ні… це сон… Такий сон сниться тільки мерцям…
Ні… мерцям не сниться нічо…
Мерці лежать супокійно…
Я живий…
