Ця сторінка вичитана
Звертається до Добровського й питає його благаючим голосом:
»Друже… скажи… чому він сидить?«…
»Успокійся, товаришу, успокійся«, розраджує його Добровський.
Глибоке мовчання, перериване тільки ревом бурі.
|
|
Нараз нагальне тремтіння проймає його тіло.
Він дивиться через огонь на того, що вже не тремтить і ледві чутним голосом шепоче:
»Бояні вмер… Пшилуський умер… Штранцінґер?... Невже він?... Сліпий брате? Промов слово…«
Сліпий мовчить.
|
|
Ніколіч глядить у далеку похмуру даль і здається, що його очі шукають когось.
|
|
Дивиться тепер на товаришів і шепче:
»Чуєте? Хтось плаче… Я чую… хтось плаче… Він далеко від нас… стоїть на зеленій мураві… в ясному сяйві… він видить нас… він плаче…«
