Ця сторінка вичитана
А на його обличчі застигали також два ясні струмочки…
|
|
»Огонь гасне«, шепнув хтось наче у глибокому сні непевним, сонним, утомленим голосом.
Огонь уже слабо блимав. І Пшилуський давився на нього, але вже його не бачив.
Його душа вже вибіралася на шлях нового, незбагнутого тепла й сонця.
|
|
Нагло роздався якийсь дивний, жахливий стогін.
Це скрипка Штранцінґера конає…
Він держить її над огнем, а сам тремтить… тремтить…
Чотири ножі хтось їм устромлює в серце…
Чотири струни одна за одною тріскають…
В конанні скрипки чути голосіння людського розпачу.
Щезли вогняні язики і знов огонь слабо тліє…
Немає вже скрипки й не має вже спокою сліпому товаришеві.
