Ця сторінка вичитана
Вона затроїла їх ангельські душі їддю брехні… гнилі…
|
|
Я все їй… прощаю перед смертю…
Її злочину матери супроти дітей не можу простити.«
Замовк і його очі блукали в мрачній далі й шукали когось.
Його обличча, вся його постать уявляли собою образ мерця, якого якесь чудо привело назад до життя. Цей мерлець упер тепер свої погаслі очі в мрачну даль і жде на вороття свого болю, бо хоче його взяти зі собою в могилу.
|
|
Нараз його очі дико заіскрились, велике більмо їх заступило й він крикнув:
»Пекло!...
Вона цілується з коханцем…!
О, Боже!
Мої діти плачуть…
Мої діти відпихають коханця від матери!...
Товариші!
Де кріс?
