Дивляться і ще більше з гніву чорніють і кровю наливаються.
Купчаться над огником і над живими істотами довкола нього.
Окутують їх тьмою й посилають до них блискавку за блискавкою, як величезні, вогняні, зловіщі знаки питання.
Не отримують од них відповіди й вибухають великим гнівом.
Грім за громом ударяє в землю довкруги тіней.
Студений вітер подихом смерти дує на них.
Вони скулились довкола вогню.
Смертельне тремтіння проймає їх тіло.
Одна людина шукає в очах другої іскри спасення.
Та находить тільки жах і запалий, чорносірий, посинілий, труплячий образ смерти, а замість очей дві чорні ями, що ростуть, ростуть, ростуть… жахливо нахиляються над головами й ось-ось поглинуть усіх і все…
І замучена душа тратить владу над тілом.
Уста самі мимоволі відчиняються і з горла пливе, довгий, протяжний, безперестанний, жахливий звук:
