Ця сторінка вичитана
Якжеж це можливо?
Тут коло нас маленька дитина — і вона не плаче?...
|
|
Беру Добровського за руку й питаю його:
»Скажи мені: »Чому ця дитина не плаче?«
»Де дитина?... Чия дитина?...« шепче він.
»Цієї матери… вона стоїть перед нами…
»Успокійся, товаришу. Це тобі так тільки здається…
Перед нами не стоїть мати з дитиною…
Перед нами немає нікого…
Тут до нас ніхто не прийде: ні дитина ні жінка ні батько ні мати…«
Я повторюю раз-у-раз останнє слово:
»Мати… мати…«
|
|
І нараз душу всіх запалює бажання схилити голову на груди матери й почути на свойому волоссі пестощі її ніжної руки.
Тяжке пекло всіх терпінь зробило їх слабими, безпомічними, маленькими дітьми.
Вони самітні, всіми покинені, забуті Богом і людьми.
