Ця сторінка вичитана
Здається, що вони вже на віки сидітимуть довкола вогню:
Німі, зачаровані, закляті, омертвілі.
Вмерли люде, земля, небо, боги.
І вмерла душа людей і душа безкраїх просторів.
І час ляг на хмарах сонної безконечности і спить.
Здається, навіть смерть умерла.
Море вічности стануло.
Вічність спить.
|
|
Людський біль не спить.
Сліпий товариш прокинувся.
Підняв обі сині руки, затиснув пальці й поклав їх на свої сині уста.
Йому зимно.
Я взяв його руки у свої долоні й хотів огріти їх.
Але мої долоні були зимні.
Я притулив його руки до своїх уст і до лиця.
Але й мої уста й лице були зимні.
Тоді я силкувався війнути теплим подихом із моїх грудей на його руки й дати йому частину моєї душі.
