І даремно дух людини
Тисячліття важко бється
Джерело буття добути,
Правду й щастя відслонить.
І притемнений зневірям,
Важко ранений безсиллям,
Горді крила опускає
І на землю в низ паде.
І сміється дико злоба,
Тьмою землю оповила,
Самолюбство і жадоба
Там на брата гострять ніж.
Стогнуть гори, стогнуть доли,
Кров і сльози морем ллються
І не дух тьму розясняє,
Лиш крівавий блиск гармат.
В крові тонуть міліони,
Міліони душ невинних
І даремно бє об небо
Плач, розпука вдів, сиріт.
Де ти, людський духу вічний?
Глянь, покинули боги нас
І з людства сміються глумно
Громами із чорних хмар!
