Чайка над очеретами
Сумно жалко квилить-плаче:
Мати сина виряджає
У чужий, далекий світ.
І рідня його цілує:
»Сину, брате, будь здоров!«
Верби, явір, срібна річка
Нишком шепчуть: »Будь здоров!«
Молода душа весняним
Жайворонком в гору лине
І в блакиті поринає
І цілує небеса.
І сіда на ясне сонце
І на ньому спочиває,
Бистрі думи посилає
В безконечности простір.
На безмежнім океані
Бачить вічности крайнебо.
Що понуро там чорніє?
Чи це брама вічности?
Чорнії могутні скелі
Духові шлях заступили.
Там — за скелями отими
Вічне джерело буття!
