Ця сторінка вичитана
Хоч і як білий сніг їх манив покластися на нього, то проте остання життєва іскра здержувала їх від лежання, бо це булаби смерть…
|
|
|
|
На понурому, чорному тлі хмар показалися непомітно дивні, ясні смуги.
І покрили хмари тут і там біло-сірою ледяною кригою.
Холодна, зледеніла, глуха тиша царила, царить і, здається, царитиме вічно на небі.
Та ні.
Чорні хмари заснувались на краях дивною барвою, наче обкипіли застиглою кровю.
Дух руїни показує своє сонне обличча.
Воно, здається, ось-ось ізбудиться.
І небо розколеться й темні сили кинуться на землю й розібють у порох увесь світ.
Склепіння пекла не виглядає лячніше від оцього неба.
І все мовчить, усе спить у темряві несвідомости.
І здається мені:
Які це гарні слова: темрява несвідомости....
