Ця сторінка вичитана
Здається, я чую якесь тихе ридання і хлипання....
|
|
Крик жаху розвіяв мої думи.
Сабо прийшов і приніс кавалок тіла з трупа товариша.
Поклав його коло вогню й обтирав полою свого подертого плаща кров на руках.
Сів і впер очі в огонь та сидів наче скамянілий.
|
|
Нараз щось потрясло ним, як землетрус ґранітною скалою.
Поклав праву руку на очі і став їх обтирати брудним рукавом.
Добровський заскреготав зубами, зареготався глумливо і крикнув з якоюсь жахливою іронією, що зморозила стриж у костях:
»Не журіться, товариші!
Тепер собі людське мясо припечемо і зїмо, сили наберемо і на зустріч сонцю золотому підемо. Ха, ха, ха, ха!«
|
|
Ніколіч устромив палицю в кусник тіла товариша, відкинув його далеко від огню і злебедів тремтячим голосом:
