Стало лячно дивитись на те, що робитиме Сабо.
Відвернули очі від трупа товариша.
|
|
Ні одним словом я не брав участи в цій розмові, бо незвичайна, дивовижня жахливість думки Саба розторощила до дна все моє єство.
Ціле моє тіло починає тремтіти і здається мені, що мушу в найблищій хвилі впасти й не устану вже більше.
Ще слабша, ще нужденніша моя душа.
Здається, моя свідомість починає хвилями притемнюватися. Якась червоно-темна мрака заступає мені на хвилину очі й думки.
Все моє єство обертається в нічо.
|
|
Щось гострим ножем уверчується в мою свідомість.
Я чую, що думаю… чую біль… на щось трівожно чекаю…
Я живу…
|
|
Дивлюся через огонь у понуру даль.
На сто кроків від огню видніє увесь білий, снігом покритий корч, якого дивна подоба вражає глибоко мою уяву.
