Ми здерли з себе людське обличча і стали сліпим, бездушним, жорстоким оруддям убивства.
Деж була наша душа й наша людська достойність?
Ми самі стоптали її власними ногами.
І це наш злочин.
І за цей злочин мусимо вмерти.
А хто з нас хоче жити, цей мусить їсти тіло з трупа свого товариша.«
»Добровський, як ти можеш так говорити?«, жалівся Ніколіч. »Ти хочеш заговорити своє власне обридження, правда, що так? Чи це дійсно така твоя фільософія?«
Замість Добровського відповів Сабо:
»Ах, усяка фільософія кінчається, скоро тільки шлунок поставить свої домагання. Я не розберу, навіщо тут стільки слів? Не розумію, яка ріжниця між мертвою людиною й наприклад між мертвим конем або ведмедем? Я, правда, волівби їсти мертвого ведмедя ніж мертву людину, але не з чутливости, тільки ізза ліпшого смаку; мені жаль, що не можу служити вам чимось ліпшим, однак у біді й чорт навіть мухи їсть. Та ба! Тут і мух немає.«
