Опісля з пороху ми скрутили й закурили папіроси, а Добровський сказав:
»Після солодкого обіду лицює пристойна папіроска. Все гаразд. Хе, хе, ми, бачу, пошилися в ситі буржуї…
Тепер би нам розвести інтересну балачку для прискорення травлення… Та про що, наприклад? Про поетів і критиків? Побажатиб їм лиш одного:
»Панове, хай доля пришле вас сюди на науку до нашої школи життя і смерти«…
Тоді поети творилиби поезію своєю найчистішою кровю, а не тільки самим чорнилом, як це дуже часто діється. Критики сталиб тут поетами. Для творчої праці за мало самого таланту. Поет мусить пройти найглибше пекло людського буття й найвищі небесні вершини людського щастя. Тоді його слово буде хвилювати, захоплювати, піднімати людську душу.
Та досить.
Я бачу, що ви всі мимо свого славетного обіду не маєте настрою. Видно, що вся ваша духова сила звернена занадто однобічно тільки на проблем пообіднього травлення.... Чи так воно?«
Всі мовчали.
