Я ховаюся в соломі і з жагучим огнем в очах чекаю на страву, яку принесуть Гекторові, батьковій собаці — мому приятелеві
|
Дійсність: сліпі очі… огонь… чорне небо… голод…
Обтираю очі брудним рукавом і знов шукаю одробинки хліба.
|
Дивне диво!
В неприступних нетрах моїх обдертих лахів я найшов пучку пороху, що складався з одробинок хліба, з тютюну, поту і триння з одежі, а серед нього витерту, пожовклу кістку цукру.
Млість ударила на мене.
Спершу я в дикій жадобі хотів те все кинути відразу в уста, не зраджуючи нікому нічого.
Та коли я глянув на картину нужди й горя, яку уявляли зі себе мої товариші, мені стало їх жаль.
Я поділив цей кусник цукру й весь порох на шість частин і ми зїли цукор і з такою божевільною жадобою, якої мабуть ні одна щасливіша від нас людина не почувала й не почуватиме ніколи.