Ця сторінка вичитана
Мені здається, що я віками животів у беззоряній ночі… в темній ямі… між холодними плазунами… і віками там конатиму…
Мене осліплює світло, вбиває тепло, що йде від тих людей на мене…
Та ні…
Я сто разів умру, щоб вони були щасливі.
Та невжеж я, якась несамовита мара зі зледенілих печер, смію увійти несподівано між тих людей і розбити їх тихе щастя різдвяне?
Невжезк мені подоба вбити їм пісню »Христос родився« й видерти їм із грудей крик жаху?
|
|
Ні, хай буде, що хоче…
Не можу, не смію увійти між них.
|
|
Я здушую хлипання, що мені грудь розриває й тікаю від вікна…
І непомітно ховаюся в мого приятеля Гектора…
Гектор пізнає нуждаря…
Скавулить радісно й лиже мені руки й лице.
