Всім товаришам було дуже тяжко запанувати над своїми почуваннями.
Тільки по сліпих очах Штранцінґера не можна було пізнати, чи він плакав, чи ні.
Невже божа й людська жорстокість украла йому також його сльози?
|
|
Нагло сліпий товариш перебив хлипання Саба голосом, який прийшов, здається, з границі вічности, споза меж добра і зла.
Як дивно великий, таємний, могутній дух, який високо піднявся понад усі блуди людства, понад увесь гнів богів, дух, який усе понимає, все розуміє і все пращає, так сказав сліпий товариш:
»Люде не є злі… не є добрі. Люде тільки нещасливі і — щасливі.«
Потрясені тими словами до самого дна душі дивились нещасливі люде на свого найнещасливішого товариша й по запалих, зимних обличчах покотилися великі, важкі, гарячі сльози.
|
|
Коли вкінці всі успокоїлися, сказав Добровський мягким голосом:
