»А, найпідданіший, найпокірніший слуга Вашої Величности.... Це ви символ оцього хліва, що ним є сучасний державний і соціальний лад. Вас треба живцем спалити.«
»Дай спокій королівському Величеству«, кпив Добровський, »воно майже таке бідне, як ми всі тут. Хай його Величество зволить вселаскавіше так, як ми, гинути з голоду й морозу....«
З тими словами Добровський перехопив банкнот, який уже летів в огонь і тримав його у своїй руці.
»Кинь його сейчас у вогонь«, кричав Сабо, »а то я буду мусів думати, що й ти належиш до цієї чесної компанії…«
»Ти дуже помиляєшся«, сміявся Добровський і кинув гроші в дебру.
Сабо зібрав розсіяні гроші й кинув їх у вогонь.
Хвилину сидів мовчки й було видно, що чорні думи зовсім насіли його. Нараз підняв стару, зімяту, на пів роздерту однокоронівку, що одинока зі всіх грошей остала, дивився довго на неї і вкінці сказав з великим жалем і болем:
