Обома руками взяв тепер Сабо новий банкнот і бурмотів:
»Чую якусь горяч у пальцях… Хе, хе… навинулася мені між пальці — баба… Pardon, Madame… Війна зробила мене дикуном… із цієї причини я буду в вашім товаристві поводитися може трошки непристойно… а може навіть дуже грубо… Як вам на імя? Ви мовчите засоромлені, так якби з вас була чотирнацятьлітня дівчина… Ні, ні, тільки без облуди… Коли ваш муж серед бурі і громів, серед морозу і снігу лежав в огні ґранат і в обличчі смерти тільки про вас думав, ви не мали сорому ваше подружнє ложжа гріти разом із якимось лайдаком. Жіноча честь, діти, матерні гордощі — все те було безсильне супроти ваших інстінктів повії, ви, Madame, ти, бруде, ти, суко…«
Сабо приклав банкнот до носа, висякався, опісля відкинув його з погордою далеко від себе, плюнув за ним і крикнув:
»Бруд до бруду!«
Новий банкнот представлявся устами Саба ось як:
»Я… я… його… го… го… Ве… Величність… королівський полководець…«
