І сейчас відповідав сам аристократично-носовим тоном:
Ґенерал кавалєрії ґраф X представляється слухняно.«
»А, пане ґенерале, лицарю ордену Марії Терезії! Ви є цей, що наказав цілому мому баталіонові брати приступом, без артілєрійного підготування, сербську гору, що аж кишіла від дротяних запор і від машинових крісів. А весь огонь артілєрії ви наказали звернути з заду в плечі бідних небораків і при помочі сербського вогню знищили ви до ноги свій власний баталіон! Лиш я сам одинокий остав на те, щоб ви, пане ґенерале, станули тепер тут переді мною на суд. Тремтіть переді мною, пане ґрафе, тремти, ти к. к. каналіє, ти бестіє в людській подобі, ти… ти…«
Зі скаженою люттю він кусав, гриз, жвав банкнот і судорожно розривав, роздирав його пальцями.
З жахом позирали товариші на нього й навіть сам Добровський, який мав охоту кепкувати, мовчав.
Сабо вхопив свіжий банкнот і кричав далі: »По твоїм запаху сейчас пізнаю, хто ти такий. Значить, представлення зайве. Ти к. к.
