З цего, що я бачив і пережив, витягнувби я таку науку на будуче:
I. Влада в неспокійних часах повинна бути в руках одного чоловіка, все одно чи цивільного, чи військового, але одного. Всякі партії при владі в такім часі — це страшна річ, особенно коли партії видвигають неосвічених людей.
II. Офіцирства під ніяким услівєм і в ніякім разі не допускати до політиканства. Бо з хвилею, коли офіцири увійдуть в склад якої не будь політичної орґанізації, мусить вони втратити рацію свого істнування і вся влада мусить опинитися в руках солдатески, яка загирить політику тим певніще, 1. що на ній не розуміється, 2. що в політику звичайно не бавляться дійсно чесні, боєві старшини, але переважно всяка дрянь, яка ніколи фронту не бачить і тільки краде та лінюхує в етапі.
III. Злочин поповняють ті чесні й освічені та чисті люде, що усуваються від політики, „бо вона брудна.“ Тоді мусять виплисти на верх у ріжних партіях ріжні крикливі й до нічого неспосібні амбітники, які напевно розвалять все, а звичайне добре забезпечать тільки себе. Вже старинні Греки знали цю таємницю доброго політичного й державного життя й тому навіть законним примусом спонукували горожан, заявлятися за одною з партій, щоб серед байдужости загалу не захоплювали влади одиниці або малі гуртки, які
