Що зломання силою одного племени чи влади якогось народу другим не являється злочином, тількі дуже часто потрібним ділом, видно по ділах не тільки наших батьків, але й чужої історії: нпр. війна між двома грецькими племенами, яку підготовив не хто менший як Перікль, або війна між двома німецькими державами, яку підготовив Бісмарк і т. п.
Польща як в минувшині так і тепер була гробокопателем української держави (татарську лєґенду час уже розвіяти: бо татарську заверюху перетрівала галицько-волинська держава, а знищила цю державу Польща). Але вона сама власними силами мимо всего не булаб нас тепер доконала: це діло Франції.
На основі своєї обсервації (а вона, як читач бачить, зовсім неоптимістична) можу ствердити з чистою совістю, що ми Українці, особливо західні — маємо розмірно більше державного змислу чим Поляки. Особенно добрий державний матерял це наш народ: більшої витрівалости серед найтяжщих обставин[1] годі собі уявити, як та, яку виявив наш народ по обох боках Збруча. Якби ми мали не таку допомогу при будові своєї держави, як Поляки від Франції, тільки н. пр. таку, яку моглаб нам дати яка небудь мала держава
- ↑ Страшної руїни нашої землі — я не описував, бо вона докладно й вірно описана иншими. Гл. н. пр. малу але добру статтю В. Андрієвського „Велика Руїна“ в „Волі“.
