аби хоч одна чиста кореспондентка. Ходжу лихий, як пес. В хатї не маю чого чіпити ся, а на улицї опротивів минї кождий камінчик, куди люди ходять. З того всего я готов іще посварити ся з Мурцьом, хоч він нїчого минї не винен. Всерджу ся і завтра їду до дому. Чого буду чекати? Виїду раз на все і цїлий Bummelmarkt най, про мене, западеть ся. Але на Відень анї не снить ся минї їхати. Сїм миль пішки за кавалок кишки. Поїду вмисно на Пешт, аби не скортїло мене затримувати ся у Віднї і шукати там моєї Ґрети. Мушу покінчити вже раз із тим цїлим крамом. Загалом добачую в собі якусь зміну. Всякі дївчата мушу вибити собі з голови. Чомусь я тепер починаю бути простакуватим і неможливим. Моя колишня поетична вдача зміняєть ся у грубо прозаїчну. Інодї здаєть минї, що я про одного мужчину, що не їздить на ровері, готов далеко гарнїйше і чемнїйше висловлювати ся, нїж про цїлий тузїн біциклїсток.
|
|
Виїжджаю. Накуплю собі карток, кілько сам схочу. Можуть колись придати ся. Як минї знудить ся, то сам пригадаю ся паннї Марґаретї. Сими днями появили ся у нас на коробочках із сїрників — мальовані „красавицї“ з Bummelmarkt-у. Жалую, що я не постарав ся заздалегідь, щоби між тими чудами фіґурував портрет моєї Ґрети. Але вже за пізно. Зрікаю ся добровільно моєї Ґрети і лишаю її Мурцьови. Здаю на нього свою колишню незрілу любов. Цїкавий я, що він зробить із нею? Адже не буде з нею цїлий час учити ся льоґаритмів. Хто знає, може ще коли вчую про вінчанє Ґрети з Мурцьом. Чому нї? Такі грубі, нетесані натури бувають інодї дуже плятонїчні і сентіментально-поважні в любві. Ха-ха. Мурцьо і Ґрета… Але… Чого я сьмію
