Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/46

Кальварійську гору. З черги почав я приглядати ся картинам на „секціях“ страстий Христових. У ногах Спасителя клячала його Мати. Тепер кожда сьвята нагадувала минї мою любку. Є навіть якась сьвята Марґарета. Я студіював риси лиця заплаканої страдальницї на образї і думав собі: я́к би то моя Ґрета виглядала у сльозах? Я досї не бачив іще її сумною. Я на стілько божевільний, що хотїв би побачити сльози в очах людини, яку обожаю… Умучений студією сїв я на скалї відпочати. Звідти розлягаєть ся вид на околицю і гостинець, що веде попід саму гору. Дивлю ся: дорогою їде ровером моя Ґрета, а з нею ще якийсь молодий добродїй. Я пізнав її зараз по мужеськім костюмі, якого той панок, що їхав побіч неї, майже доторкав ся колїнами. Цїкава та собі нїмецька Gemütlichkeit! Вона просто компромітує чесних людий. Сей костюм видав ся минї в сїй хвилї так лихим і підлим перкалем, що за гріхи цїлого сьвіта я не діткнув би ся його своїми устами, як се колись робив у сонних думках. Бачило ся минї, що панич плїв своїй товаришцї на вушко якісь веселі слівця, та на жаль я не міг їх дочути. В першій хвилї мав я велику охоту метнути в їздцїв своїм закованим костуром, на якім опираю ся спинаючи ся по горах. Але я погамував себе. Тодї обоє переїздні наблизили ся ще дужше до себе і цїлували ся їдучи дальше. Так бодай бачило ся минї. Шалений пірвав я великий камінь і шпурнув ним на діл, а сам збіг чим борше по стежцї, може за ними… сам не знаю куди. Бачило ся минї, що камінь мусїв допасти мого суперника і поломати йому коли не ноги, то бодай поторощити дроти в ровері. А в найгіршім разї повинен був той добродїй впасти з біцикля і розсипати ребра. Жалую, що я не підождав, аби бути очивидцем тої траґічної картини.