— Але, якби я не могла спати, то ти дай минї бодай кілька краплин на цукор так, аби вони не видїли.
— Та… коли доктор не позволив.
— А щож я зроблю? буду йойкати цїлу ніч і вас побуджу?
— Ну, та… щож я, мамо, можу порадити… доктор…
— То бодай пять крапельок.
— То зрештою дамо, але… може мама й так будуть спати.
Надійшов батько і сини і розмова перервала ся. Мати лежала спокійно у своїй першій кімнатї, зараз при кухнї, а родина перейшла вечеряти до другої, середущої. Невістка переказала розмову з мамою. Врадили, що морфіни таки не можна давати, хиба би дуже маленько для задуреня. Розмовляли шепотом, щоби хора успокоїла ся і скорше заснула.
Тільки Зося заглянула тихонько до кімнати, де лежала хора і як при червонім сьвітлї оливної лямки, що горіла цїлу ніч перед образом — видїла, що мама не сплять, сїла собі на її ліжку в ногах.
— Слухай но, Зосю — прошептала хора і кивнула пальцем на дївчину — ходи но сюда, я тобі щось скажу.
Взяла Зосину голову у свої вихудїлі долонї і нахилила її вухо до своїх уст.
— Ти знаєш, де ті краплї, що я від них сплю?
— Знаю — сказала втїшно Зося — у тій шафцї, де склянки, на першій полицї.
— А ти знаєш, я́к то робити?
— Знаю, я видїла як колисьтут Місько робив. Там є така головатенька флящинка з дзьобочком таким, нїби збанятко, а на корочку є такий рівчик. І то так узяти, обернути, аби той
