На вид срібних гроший заіскрили ся його очи, а слова його гарної поводаторки по сьвітї бурили у ньому пристрасний наліг до богацтва — слїпе бажанє вживаня… розкоші.
Побіг, як несамовитий, над ріку, виломав великий камінь і жбурнув ним із цїлої сили у грошевите дерево. Обчімхав кору на цїлій соснї і сам пень у багатьох місцях зранив. Деревина захитала ся у своїм корінї і подала ся у своїй основі. З-за облупленої кори посипали ся срібні гроші. Золоте марево забігло сосну з другогу боку і почало їх збирати.
Дав ся чути перший стон і зранена сосна промовила:
— Ой не добре робиш, мій сину.
Не розумів, що́ значить те слово, але задрожав, як учув жалїсні слова докору. Не чув нїколи, як промовляє мати до своєї дитини — і з цїлої материної мови ще й тепер не розумів нї єдиного слова.
А сосна говорила далї сумним стишеним голосом:
— Я зродила тебе у сьвітї і занесла тебе зі сьвіта у далекий лїс, щоб ти нїколи не знав того сьвіта, щоби ти не знав журби і був щасливий. І я просила Бога, щоби я могла ще довго-довго дивити ся на тебе, моя бідна дитино. І Бог вислухав мене і перемінив мене в сосну і довкола мене розсїяв тепле повітрє і дав минї добру воду і гарним зїлєм обсипав. І я годувала тебе своїми грудьми і цїлий вік дивила ся на тебе і ти ріс і жив здоровий і не бідував так, як я колись бідувала у сьвітї. І ти був добрий у мене і я не гадала, що ти покинеш мене. А ти, дитино, пішов геть від мене, а я вянула і сохла з жалю і з туги за тобою, мій сину, бо я гадала, що ти повернеш. І ти вернув ся… віку мене збавити, бо ти злакомив ся на ту Спокусу…
