ґімназіяльну карієру і відчував, що те, що колись бавило його і додавало охоти до науки — тепер видаєть ся йому тільки плитким, черепашиним авансованєм амбітного штубачка… Своїм великим ростом і старим виглядом звернув увагу професорів — вони почали інтересувати ся ним і його добрими успіхами в науцї. Їх заходами дістав був Грицько лєкцію. Учив двох шкрабиків за студентський обід і пятку місячної платнї. Він міг покинути службу „чада“ у канонїка і жити якось більше свобідно — по людськи. Становище відзначаючого ученика збивало його в гордість -— він почав трактувати з гори своїх товаришів і говорити в клясї багато голоснїйше, чим досї. Слово його набрало ще більшого значіня, відколи професори назначили його своїм цензором, що мав перестерігати, щоби на павзах був у клясї спокій. Замість скаржити перед господарем кляси свавольників — він частїйше робив сам із ними справу: сварив, прозивав їх, грозив, сїпав за волосє — за вуха і… спокій мусїв бути.
Часом такий спосіб не помагав і він мусїв виказувати професорови імена свавольників. Його назвали фаґасом — не слухали ще більше, як перед тим і „доказували“ на павзах іще більше завзято. Катастрофа з панською дитиною Козїчинським — підірвала його такт у професорів — а з товаришів зробила для нього явних ворогів. Смик утратив всяку симпатію в учеників і мусїв подякувати за цензорство господареви кляси.
Але Смик не дбав багато про все те. Міг жити досить добре, утримувати ся своєю працею і зарібком і та заслуга робила його навіть зарозумілим і для всякого иньшого чоловіка досить несимпатичним. Навіть у науцї почав по трохи занедбувати ся, хоч не втратив іще слави „доброго і сильного“ ученика.
