зелена збита мурава укривала землю, а довкола, скупана у золотавих відтінках пожовклого листя, стояла стіною діброва.
— Оттут, — сказав голосно хлопець, — спочинемо тай переночуємо.
Їздці станули, віз під'їхав до ясеня, Коструба повипрягав коні, повитирав їх сухим листям та покрив їх хребти вовняними підсідельниками. Відтак прив'язав їм до дишла баламути з вівсом, а сам пошкандибав у ліс. Між тим Скобенко видобув із брички великий татарський войлок та розтягнув його над землею, між возом а деревом, наче шатро. Кількома паками та бочками, які поздіймав із воза, обставив шатро з трьох сторін, а ковром вистелив долівку. Де не взявся Грицько з двома міхами сухого листя, які й умістив під шатром, а відтак почав добувати з мішків та скриньок подорожній припас. Вкоротці показався і Коструба з величезною сухою гилякою, яка сама собою стала би за добре дерево.
— Ось і гаразд! — засміявся Грицько, — за годину то й пообідаємо!
— Радше повечеряємо! — відповів Скобенко, — бачиш, сутеніє!
І справді, зі сходу звільна виповзала на небо сіра темрява осіннього вечора, а бліде сонце меркло на заході, невидимо, незначно. Білі опари ослаблювали і чорність пітьми, і ясність сонця; ні краски, ні блеску, ні тепла не слідно було в окруженні.
Коли ось затріщало щось у гущавині, а десь із далека почувся якийсь слабий гомін, ні то крик, ні то виття вовків. Коструба здержався, Грицько надставив вуха, а коні підняли голови від поживи та пильно наслухували, форкаючи неспокійно. Молодий боярчук пізнав одначе сі гомони, бо вхопивши стрілу, наложив її на тятиву лука.
— Се лови, правда? — спитав.
— Так, чути собак і утечу звірини. Не знать тільки, що се може бути — олень, серна, кабан, а може й медвідь?
І Грицько вхопив коротку рогатину та пообтирав полою остре мов жало, від вогкости спітніле вістря. В сій хвилі з гущавини вибіг з відкинутою назад головою та рогами, положеними вздовж хребта, величавий олень. Він видко бачив мандрівників, та не думав, щоби вони були небезпечніші від собак. Тому гадав було лискавкою пробігти поуз них, коли в тім заспівала тятива і з острим свистом вилетіла пірната стріла зза ясеня. Олень піднявся на задні ноги, наче бажав перескочити якусь високу, високу перешкоду — і нагло звалився на мураву з жалібним стоном.
— Славно, боярине! Не пішла в ліс наука! — хвалив
