князя Семена, підняли вбитого Кирила, уложили на віз і виїхали з посілля. Поїхали самі, бо переселенці, побачивши Юршівські порядки, остали та прохали в Андрійка дозволу поселитися таки тут. Андрійко згодився на се і таки тої самої днини, після обіду став переводити в діло свої замисли. Переведені Свитригайлом у боярську службу Грицькові ратники, розселилися вже були поза Россю, Синюхою, Тикичем і побудували собі хуторі та селища у балках та яругах, обезпечили хати ровами, частоколами, валами, і поставили біля нив із кругляків малі хатини, яких підвалини глубоко вкопували в землю. Оттут у ті хатини мали тікати хлібороби в разі наглого нападу Татарви. Андрійко установив десятників, сотників та йменував Кострубу тисяцьким. Відтак узяв пришелців із Задніпровя та бідніших у замкову службу, яка мала оброблювати боярські поля. Ратну службу мали повнити по черзі бояри-ратники, а всі мешканці мали оплачувати певну данину на виживлення залоги дворища. Оттак швидко і справно полагодив Андрійко за поміччю Грицька, Коструби, тіуна та громадського голови усі важніші справи. Боярський суд мав відбуватися раз у місяць, копний, громадський раз у рік на Йвапа Купала.
Того самого вечера Грицько виїхав у Чорнобиль, а Андрійко вперве від двох літ спочив під стріхою предків.
Надійшов липень та серед ненастанньої праці летів день за днем швидко, наче придорожні дерева попри їздця, який їде чвалом.
На Пороссі було ще чимало ліса, який треба було корчувати, по хатах та укріпленнях чимало ще було роботи при насипах, обтісуванні бальків, покриванні дахів. Одні займалися сим, другі виробляли вози, плуги, борони, домашню утвар, виправляли шкіру, або їздили у Київ за зелізом. У дворищі боярина повстала кузня, у якій робило ковальську роботу двох Корманичан, а лоскіт молотів не втихав до пізньої ночі. Аж прийшов кінець липня, а з ним жниво. Опустіли оселі і все, що жило, спішило в поле. Оставали тільки чергові ратники, яких Андрійко ніколи не пускав ні в поле, ні домів, а велів нести вартову службу, як колись у Луцьку. Кождої хвилі міг бач появитися татарський загін, або дружина князя Семена Глинського.
Аж тепер мав Андрійко хвилину свобіднього часу, бо працями в полі орудував краще за нього Коструба. І аж тепер полетіла його гадка до Офки. Саме тепер у неї му-
