Сторінка:Опільський Ю. Сумерк (1921).pdf/29

Ця сторінка вичитана

льот, та не докінчив. Витовт зірвався з постелі, підняв руки горі, а з уст бризнула струя крови… Він заколебався і впав на руки Жигимонта, який зложив його на подушках.

— Іди, старий, поклич мені князя Семена Гольшанського! — сказав спокійно. Видко, його дуже збентежила смерть брата, та його заповіт. Прожогом кинувся старий з кімнати.

Поголоска про недугу великого князя лискавкою облетіла усі литовсько-руські землі. Вона непокоїла одних, бентежила других, надіями наповняла серця, або непокоїла їх в міру того, що вони падіялися чи боялися від зміни престола. Князі раділи, бо Витовт стримів до знесення усякої посередньої власти між народом а володарем, а заразом обавлявся злуки з Польщею. Інші, що ще у 1413 році були приняті до польських гербів, кричали голосно, що прийшов час на виконання кревських постанов, бо бажали користуватися золотими вольностями польської шляхти та необмеженою владою над підданими. Їх польські приятелі додавали їм відваги, обіцювали золоті горни і присяги на вічне братерство з литовськими та подільськими маґнатами. Перші на лоб на шию їхали до Троків, щоби поперти опозицію маґнатів Свитригайла, другі з’їздилися у Каменці, Червоногороді, Смотричі, Скалі, Летичові, Йолтушкові, Геребовлі, Рогатині, радилися, торгувалися, посилали листи, збирали вояків.

Середнє боярство, що колись збиралося на поклик при князеві та було його головною силою, тепер чомусь то відсунулося від них. Воно вижидало рішення та вияснення, хто возьме верх у державі: чи поляки з перевертнями, чи литовські пани, чи у Вільні засяде Свитригайло, чи намісник Ягайла. Поки що з непокоєм гляділи на рух, який почався поміж руськими селянами, замковими слугами та путними боярами, які на загал ждали від наслідника Витовта привернення давньої свободи, а знесення пережитків певільщини. Вони знали, що таке може статися тільки в руській державі і почували себе на силах постояти за неї життям та майном.

Боярин з Рудник та Андрійко їхали на Хабне, Житомир, Чуднів, Межибоже та Смогрич. Уже у Хабному стрітили чимало дрібного Овруцького боярства, що збиралося покоршмах. Тут уперше почули про відбудову руського князівства та кілька імен, як Олександр Нос, Федько Несвизький, Богдан Рогатипський. По них говорили ще про князя Свитригайла, що з далекої Сіверщини видав приказ збирати військо до боротьби з Ляхами.

„Іти чи не йти?“ — питали себе дрібні бояри й вагалися. Князь Свитригайло був приятелем князів, а сі стреміли до поневолення дрібного боярства та свобідних кметів. Князь Несвизький, Ніс та Олександр закликали увесь народ до боротьби за самостійність.