— Бачу, що я ти зневірився, а се не гарно. Мої люди ждуть на Юршу. Невжеж маю поїхати сказати їм, що найшов тільки когута?
Андрійко потер чоло рукою.
— Не бійся за мене, Грицьку, я зневірився, то правда, але справи не покину! Я не Кердеєвич, ні Нос!
— Те саме казала мині й Офка. Завтра, боярине, їдемо разом, у Юршівку!
Подали вечерю. При столі розказував Грицько про перемиря та про спори Свитригайла з Поляками за пограничні волости. Розказував і про піжмурки Кердеєвича з Носом та про їх двобій під Лопатином, вкінці про здобутки Федька кн. Несвизького на Поділлі. Молдавські воєводичі Ілля та Степан, татарські мурзаки, збунтоване хлопство і боярська рать оказувалися куди сильнішими від польської шляхти. Також Богдан Рогатинський підняв голову, а в Луцьку місце Михайла Юрші, який засідав у прибічній раді Свитригайла нарівні з князями Чорторийськими та Івашком Монивидовичем, заняв князь Олександер. Зате на Литві дещо змінилося. Литовські пани та бояри вельми спорікали на Свитригайла за се, що опірався головно на Русинах і з них набірав здебільшого ратників та орударів. Вони розказували, що він прогнавши патра Анзельма, вибірається знову вернутися до православної віри та поневолити католицьку Литву, як колись київські та Турово-пинські князі неволили ногайську.
Як на місці зрубаної тополі виростають десятки молодих гонів, так на місці одноцільної визвольної війни народу, вибухли десятки дрібних, а зі сього користали всі, що не бажали сидіти дома та гляділи легкого зарібку в богатій, медом та молоком пливучій країні.
Усі західні та північні землі роїлися від княжих, боярських, а навіть мужицьких ватаг, але дати опір польським придвірним полкам, татарським грабіжникам або „союзникам“ із Молдавії, на те сили не було. Звичайне собі безголовя правління, яке не виросло з народу, тільки на народі. Ось чому і Грицько вивів своїх ратників із Волині у Галиччину і туди всілякими дорогами за поміччю Юрші та Рогатинського, спровадив сі рідні своїх ратників, які бажали покинути кровю та пожежею залиту перемиську землю. Добутою на Ляхах збруєю зоружив свій ще до півтора тисячки мужів числячий полк і помандрував на Дубно, Кременець, Збараж, Межибоже, звідкіля ратники вже як великокняжі служебники-бояри попрямували з Кострубою в Юршівку на Поросся. Грицько поїхав ще з початком мая відпитувати Андрійка у Степань. Довго глядів надармо, вкінці завдяки Овруцькому попові, з яким стрітився случайно
