ярства і деяких панів зі Свитригайла. Про прибуття Кердеєвича в літі не було й мови, аж пізною осінню або зимою могла надіятися чи обавлятися Офка його приїзду. У виду сього Андрійко припинив свій виїзд о тиждень, а за сей час нечайна відлега унеможливила взагалі всяку подорож. Над землею розшалів західній вихор, якого ніхто не затямив на Поліссі. Він ніс зі собою дощі, які повінню зливалися на відтаялий сніг та перемінювали його у непроходиму, зимну грязюку. Вмить порябів, почорнів непорочно білий, хрустальний світ, а разом із ним змінилося неодно і в Незвищі.
Мужики-ратники покинули дворище, бо по розмерзлих мокляках не міг уже пробратися ніякий ворог, а служба заходилася біля розчищування та навоження огороду. Офка виходила на рундук, та вже не покидала дворища. Широка спідниця на обручах скривала її вагітність перед оком служби, та ходити все таки не наважувалася Офка у днину. Хиба вечером виходила, сперта на рамени Андрійка, слухати журчання весняних вод, покрику звіря в пущі та голосів перелетньої птиці у повітрі або на багні.
Позеленіли жовті пупянки на деревині, опав цвіт із овочевих дерев, надходив травень зі своїми пахощами та трелями соловія, але вигоріле багаття пристрасні не бухнуло новим огнем. Поважний настрій, наче ожидання чогось великого, заставляв Офку з довірям клонити голову на плече Андрійка, а він піддержував її могунім раменем, і наче додавав її сили та певности, що будуччина поверне їм ще сі гарні хвилі, коли то у Незвищі намість Ангела смерти вітала богиня Венус.
Та все таки не раз і не два ходив Андрійко сам один у ліс над мокляки, які пишалися новим ярко-зеленим одягом свіжого очерету та шувару. А тоді, коли у місячному сяєві заводив пісню соловейко, коли над водами гомоніли покрики чапель, а озерця обзивалися хорами жаб, тоді чув молодець у серці якусь невияснену тугу за чимсь, що колись йому снилося, а чого не зазнав досі. Хвилями здавалося йому, що він будиться з похмілля, що все пережите, се тільки гарний але горячковий сон. Чи се, що пережив він із Офкою, се любов? Деж ділися сі оспівувані ніжнощі, зітхання, де пісні, розмови, прохання, де ожидання та радощі задля одного усміху, поцілуя? Невжеж усе те згоріло в пожарі нестримної похоті?
І мимовільній сумнів став мучити Андрійка: Або любовні заходи молодих літ се брехня, або його пожиття з Офкою не любов, а щось друге, щось ніби любощі Ґрети з Горностаєм. Але у наскрізь правій душі молодця почуття повинности-обовязку взяло верх над усіми сумнівами. —
